Вищий господарський суд України
Інформаційний лист
22 січня 2013 року №01-06/85/2013

 Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»

 Господарським судам України

 На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» доводимо до відома правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розд.ХІІ-2 ГПК, у спорах, що виникають:

1) з орендних правовідносин:

— положення ч.2 ст.799 ЦК щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного за участю фізичної особи, не застосовується до договору

оренди транспортних засобів, укладеного фізичними особами — підприємцями як суб’єктами господарювання (постанова від 18.12.2012 №14/5025/1982/11);

2) у спорах щодо виконання господарських зобов’язань:

— положення договору, в якому сторони встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку 6 місяців від дати звернення з претензією або позовом, суперечить вимогам ч.6 ст.232 ГК, ч.2 ст.260, ст.261 ЦК, оскільки порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (постанови від 4.12.2012 №17/034-11, від 11.12.2012 №10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11);

3) у спорах, пов’язаних із судовим захистом права власності:

— оскільки добросовісне набуття в розумінні ст.388 ЦК можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого стст.215, 216 ЦК. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов’язальний спосіб захисту. У зобов’язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв’язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 ЦК права такої особи підлягають захисту шляхом пред’явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно (постанови від 4.12.2012 №26/133, від 11.12.2012 №56/68);

4) з конкуренційних правовідносин:

— виходячи з приписів закону «Про Антимонопольний комітет України» та Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету від 23.02.2001 №32-р, територіальне відділення Антимонопольного комітету в межах наданих йому повноважень має право витребовувати в юридичних осіб інформацію, необхідну для дослідження відповідного ринку, а юридичні особи у свою чергу зобов’язані надавати інформацію у встановлені строки. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету відповідно до ч.2 ст.22 закону «Про Антимонопольний комітет України» тягне за собою передбачену законом відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (постанови від 11.12.2012 №5023/598/12, від 11.12.2012 №5023/599/12);

5) у розгляді справ про банкрутство:

— боржник повинен виконувати зобов’язання, що виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства (постанова від 18.12.2012 №5/34-09);

6) що виникають з договору фінансового лізингу:

— право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачене ч.2 ст.7 закону «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання такого договору визначено ст.10 цього закону, зокрема пп.5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору. У такому випадку не підлягає застосуванню ст.785 ЦК, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму (постанова від 18.12.2012 №6/104/5022-1679/2011).

Голова

 Вищого господарського суду України

В.ТАТЬКОВ