Донедавна Верховний Суд дотримувався позиції, що майно, яке використовується в підприємницькій діяльності одним із подружжя, є його особистою власністю. Відповідно, у разі позову про поділ нажитого скарбу ця частина майна виокремлювалася зі спільної сумісної власності. Після оприлюднення рішення Конституційного Суду від 19.09.2012 Феміді доведеться переглянути свою позицію в цьому питанні.

Ділиться все!

Як вказувалось у зверненні Приватного підприємства «ІКІО» до КС, «неоднозначне розуміння змісту права спільної сумісної власності подружжя судами загальної юрисдикції призводить до прийняття різних за змістом і правовими наслідками рішень». Адже в одних випадках суди визначили майно та статутний капітал приватного підприємства «ІКІО», створеного за рахунок спільної сумісної власності подружжя, як об’єкт права спільної сумісної власності подружжя й поділили його у відсотковому співвідношенні між спадкоємцями. В інших — виходили з того, що статутний капітал та майно такого підприємства не є об’єктом права спільної сумісної власності, а тому один із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від діяльності підприємства.

У своєму рішенні (суддя-доповідач — Анатолій Головін) КС виходив з того, що «відповідно до

Конституції кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї, включаючи й рівність у майнових відносинах», які регулюються положеннями Сімейного та Цивільного кодексів.

Суд нагадав, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що пожитки, набуті подружжям за час шлюбу, належать дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Відповідно, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і таким об’єктом може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

До речі, саме на винятку — «крім речей індивідуального користування» — і формувалася судова практика, у тому числі й на рівні Верховного Суду. Наприклад, в ухвалі від 6.06.2012 у справі №6-4984вов10 (див. №38 «ЗіБ», — Прим. ред.) відзначалося, що «відповідно до положень стст.57, 61 СК, ст.52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя». Така правова позиція була закріплена майже 5 років тому в п.29 постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11.

Натомість КС, звернувшись і до інших норм СК, витлумачив інакше ч.1 ст.61 кодексу. Як відзначено в рішенні, здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст.63 кодексу, згідно з якою «дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві

спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними». Водночас право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено в ст.69 СК.

Далі Суд зазначив, що поділ майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, «здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки».

Якщо ж ідеться про спадкування, то воно є іншим видом набуття особистої приватної власності. І, нагадав Суд, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті; не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Таким чином, «у складі спадщини може перебувати будь-яке майно, крім прав та обов’язків, нерозривно пов’язаних з особою спадкодавця».

Суд відзначив, що підставами набуття права спільної сумісної власності є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка й жінки однією сім’єю, а особистої приватної власності — поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Підприємство — теж майно

Водночас одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Так, вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) може передаватись у власність приватного підприємств.

В ст.191 ЦК сказано, що «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом… Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших право чинів». Тобто, як зазначив Суд, «зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов’язки».

На думку КС, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, — це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, включаючи вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Суд дійшов висновку, що «статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності».

Отже, тепер Верховному Суду доведеться переглянути власну правову позицію. Проте сторони в спорах про поділ майна, які свого часу отримали інший вердикт ВС, навряд чи зможуть скористатися цим рішенням КС. Адже в процесуальних кодексах з-поміж підстав перегляду актів судів рішення КС щодо тлумачення законодавчих норм не згадується… А однією з підстав перегляду за нововиявленими обставинами є лише «встановлена Конституційним Судом неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого

положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане».

Пряма мова

Юлія Журбенко:

— У постанові Пленуму Верховного Суду №11 від 21.12.2007 зазначається, що майно приватного підприємства, фізичної особи — підприємця, як і внесок у статутний капітал господарського товариства, не є об’єктом права спільної сумісної власності. Така правова позиція обумовлюється тим, що майно підприємства, як і статутний капітал, належать безпосередньо приватному підприємству — юридичній особі.

Таким чином, спільне майно подружжя, передане підприємству, є його власністю і, відповідно, не є об’єктом спільної власності подружжя або особистою приватною власністю одного з них.

При цьому в постанові ВС відзначає, що інший з подружжя має право на поділ доходів від використання спільного майна. Тобто ВС не визнає майно підприємства за одним з подружжя на праві особистої приватної власності, оскільки дохід від використання такого майна розподіляється між подружжям.

У свою чергу Конституційний Суд при винесенні рішення виходив з аналізу лише положень сімейного права й загальних норм цивільного права.

Марина Саєнко:

— Згідно з ст.361 ЦПК рішення КС не може бути підставою для перегляду раніше ухвалених судових рішень за нововиявленими обставинами, оскільки в ньому КС дав офіційне тлумачення відповідної норми Сімейного кодексу, а не визнав її неконституційною.

Отже, можна прогнозувати появу нової судової практики із цього питання, яка буде протилежною

позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Пленуму ВС від 21.12.2007 №11. У свою чергу судова практика, що сформується відповідно до цього рішення КС, може стати підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом згідно з ст.355 ЦПК, але з урахуванням установлених строків для такого перегляду.

З матеріалів "Закон і Бізнес": http://zib.com.ua