18.01.2013 набере чинності закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у новій редакції (№4212-VI). Правове регулювання у зв’язку із цим істотно зміниться. Враховуючи актуальність питання внаслідок погіршення економічної ситуації в країні та впливу міжнародних факторів, пропонуємо звернути увагу на неоднозначні моменти, що можуть виникнути, якщо майно боржника — під обтяженням.

Заставлене майно та ліквідаційна маса

Механізм реалізації майна, що перебуває під заставою, істотно змінений. З одного боку, у абз.1 ч.1 ст.38 закону передбачено, що з дня відкриття ліквідаційної процедури продаж майна банкрута здійснюється в порядку, визначеному цим актом. Однак, з другого боку, вимоги забезпечених кредиторів не включаються до жодної з черг та погашаються позачергово (ч.9 ст.45 закону). Необхідно враховувати також ч.4 ст.42 закону, згідно з якою майно, що «є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує». При цьому таке майно реалізовується в порядку, визначеному цим законом, а «кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов’язаних з

утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси».

Аналізуючи вказані норми, доходимо висновку, що всі гроші від реалізації предмета застави направляються для задоволення вимог забезпеченого кредитора. Однак яким чином розподіляється сума коштів, отриманих від реалізації заставленого майна, в разі недостатності для задоволення вимог забезпеченого кредитора та в разі наявності витрат ліквідатора на утримання, збереження та продаж предмета застави?

З аналізу положень п.2 ч.4 ст.42 та ч.1 ст.45 закону вбачається можливість направлення частини коштів, отриманих від реалізації предмета застави, для виплати винагороди арбітражному керуючому та компенсації витрат, пов’язаних зі здійсненням процедури банкрутства.

Також цікавим є питання, що випливає з ч.4 ст.42 закону. Вбачається, що кошти, отримані від продажу застави, направляються на:

1) задоволення забезпечених вимог;

2) покриття витрат, пов’язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення.

У разі недостатності грошей можливим є їх направлення спочатку на задоволення забезпечених вимог, а залишку — на покриття витрат, або пропорційний розподіл отриманих сум. У разі недобросовісних дій ліквідатора (умисного збільшення витрат на утримання, збереження та продаж предмета застави) можливим є порушення інтересів забезпеченого кредитора.

Отже, необхідно визначити обсяг прав та можливостей, що їх мають забезпечений кредитор та арбітражний керуючий під час процедури

банкрутства.

Зміни в суб’єктному складі

Насамперед привертають увагу зміни, що відбулись у визначенні термінів «сторони у справі про банкрутство» та «учасники провадження у справі про банкрутство». Зокрема, з 19.01.2013 забезпечені кредитори є не сторонами, а лише учасниками у справі про банкрутство. Це істотно змінює правове регулювання статусу кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, в процедурі банкрутства.

По-перше, забезпечені кредитори втрачають можливість бути членами комітету кредиторів з правом вирішального голосу (за вимогами, що не забезпечені заставою, вони виступають як конкурсні кредитори). Частиною 1 ст.26 закону їм надано можливість брати участь у комітеті кредиторів з правом дорадчого голосу.

По-друге, їхні вимоги вносяться до реєстру вимог кредиторів, однак здійснюється це в особливому порядку. Обліковуються такі вимоги окремо від вимог інших кредиторів. Особлива процедура обліку вимог, забезпечених заставою, передбачена ч.8 ст.23 закону. Строк пред’явлення вимог до боржника не поширюється на вимоги забезпечених кредиторів, і такі вимоги не можуть бути визнані погашеними у зв’язку з пропуском строку їх заявлення. У будь-якому разі в розпорядника майна є обов’язок включити до реєстру вимоги забезпечених кредиторів. У разі порушення обов’язку це може бути підставою для припинення повноважень розпорядника або навіть для анулювання його ліцензії.

По-третє, згідно з ч.12 ст.41 та ч.8 ст.26 закону тільки комітет кредиторів має повноваження заявляти в суді клопотання про припинення повноважень ліквідатора та призначення нового. При цьому згідно ч.11 ст.41 закону забезпечений кредитор як учасник провадження у справі може

тільки оскаржувати дії (бездіяльність) ліквідатора, якщо цим порушуються права такого кредитора. Таким чином, з набранням чинності законом у новій редакції вплив забезпечених кредиторів на ліквідаційну процедуру істотно зменшиться.

Керуючий — з реєстру

У законі міститься окремий розділ щодо діяльності арбітражного керуючого. Для таких осіб установлено необхідність попереднього навчання та стажування протягом 6 місяців. Здійснювати діяльність арбітражного керуючого можливо тільки після складення кваліфікаційного іспиту та отримання свідоцтва про право на здійснення такої діяльності (ст.103).

Порядок підготовки арбітражних керуючих визначено наказом Міністерства юстиції «Про затвердження Положення про систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)» від 12.09.2011 №2094/5 (зареєстрований у Мін’юсті 14.09.2011 за №1084/19822). Збільшено перелік підготовчих дисциплін та строк підготовчих курсів, який не може становити менше 1 місяця. Також арбітражним керуючим починаючи з 18.01.2013 для отримання свідоцтва, необхідно мати не менше 3 років стажу за спеціальністю.

Унаслідок змін у законодавстві, яким регулюються питання щодо банкрутства, Мін’юст дав відповідні роз’яснення від 6.04.2012 та 27.04.2012. Насамперед особа має бути внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих. Він формується та адмініструється державним органом з питань банкрутства. Запис у реєстр уноситься одночасно з виданням свідоцтва.

Порівняно із законом, який поки що діє, у новій його редакції з визначення арбітражного керуючого зникло положення про обов’язкову наявність у нього ліцензії. Водночас видані ліцензії

продовжуватимуть діяти протягом 6 місяців після набрання чинності актом №4212-VI, а державний орган з питань банкрутства протягом цього строку за заявою особи безоплатно замінює ліцензію на свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого.

Новелою є встановлення єдиного підходу до призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, кандидатура якого визначається судом самостійно із застосуванням автоматизованої системи. Вибір здійснюється з-поміж осіб, унесених до реєстру. Проте відповідно до ч.1 ст.114 закону арбітражний керуючий, визначений автоматизованою системою, має надати суду заяву про свою згоду на участь у справі. За її відсутності суд призначає арбітражного керуючого без застосування автоматизованої системи з числа осіб, унесених до реєстру.

Таким чином, після набуття чинності законом у новій редакції відбудуться значні зміни в процедурах отримання свідоцтва, порядку призначення та діяльності арбітражних керуючих.

З матеріалів "Закон і Бізнес": http://zib.com.ua